07.12.2020 Психофізіологічні особливості дітей 10-11 років

Психофізіологічні особливості дітей 10-11 років

 

Період 10-12 років – час переходу від мислення, заснованого на оперуванні конкретними уявленнями, до мислення теоретичного, від безпосередньої пам’яті до логічної.

В інтелектуальній діяльності школярів у період отроцтва підсилюються індивідуальні особливості розвитку, що пов’язані з розвитком самостійного мислення, інтелектуальної активності, творчого підходу до вирішення задач. Це дозволяє розглядати вік 10-14 років як сенситивний період для розвитку творчого мислення.

 

Вік 10-12 років – це сприятливий період для розвитку багатьох рис особистості, таких як пізнавальна активність, допитливість, тощо.

Радикальні зрушення в соціальному розвитку відбуваються саме в
10 років, коли з’являється потреба у визначенні свого місця в соціумі, отриманні суспільного визначення. Це потребує уваги до індивідуального розвитку дитини, допомоги з боку дорослих у самовдосконаленні.

Перехід у п’ятий клас (10 років) знаменує кінець дитинства, період, що безпосередньо передує підлітковому. У цей час діти, в основному, врівноважені, спокійні, вони відкрито і довірливо відносяться до дорослих, визнають їхній авторитет, чекають від учителів, батьків, інших дорослих допомоги і підтримки. Це відкриває великі можливості з погляду виховних впливів.

Основні задачі розвитку учня  п’ятого класу:

1)            оволодіння базовими шкільними навичками й уміннями;

2)            формування загальнонавчальних умінь та навичок, уміння вчитися;

3)            розвиток навчальної мотивації, формування інтересів;

4)            розвиток навичок співробітництва з однолітками, вміння змагатися з іншими, правильно і різнобічно порівнювати свої результати з успіхами інших;

5)            формування вміння домагатися успіху і правильно ставитися до власних успіхів і невдач, розвиток упевненості в собі;

6)            формування уявлення про себе як про успішну людину з великими можливостями розвитку.

Важливо, насамперед, звернути увагу на вікові особливості дітей. Досвід показує, що педагоги і батьки найчастіше “одорослюють” п’ятикласників, вважаючи, що вони повинні бути самостійними, організованими, і одночасно підкреслюють їхню “дитячість”. Це створює подвійність, суперечливість відносин і системи вимог, що засвоюється школярами. Вони швидко навчаються маніпулювати дорослими за допомогою цієї подвійності.

У цей час у школярів дуже сильно виражене емоційне ставлення до навчального предмету. Дослідження показують, що практично всі п’ятикласники вважають себе здібними до того або іншого навчального предмета, часто критерієм такої оцінки служить не реальна успішність з цього предмета, а суб’єктивне ставлення до нього. Така оцінка власних можливостей створює сприятливі умови для розвитку здібностей, умінь, інтересів школяра. Тому важливим є те, щоб заняття викликали в десятирічного учня позитивні переживання (а якщо згадати, що діти в цей період характеризуються в основному життєрадісним настроєм, то задача виявляється ще простішою).

Проблеми, що пов'язані з віковими особливостями:

           1). Великого значення набуває емоційний фактор в самооцінці здібностей, що взагалі характерно для цього періоду. Таким чином відбувається домінування певних емоцій і це підкоряє собі все психічне життя дитини, в тому числі, “роботу” психічних процесів. Але відомо, що занадто сильні або занадто тривалі емоції, як негативні так і позитивні, можуть  негативно впливати на психічне життя дитини, можуть сприяти виникненню своєрідної “емоційної втоми”, що виявляється в роздратуванні, капризах, “скандалах”, плачі і т.п. Таким чином, надмірне захоплення емоційною стороною, прагнення максимально позитивно забарвити будь-яку діяльність школяра можуть привести до зворотнього ефекту.

           2). Загальне позитивне до себе ставлення і уявлення про свої можливості, що не спирається на оцінку своєї реальної успішності, призводить до того, що діти охоче беруться за багато справ, будучи упевнені, що вони зможуть це зробити, але при перших труднощах кидають, не зазнаючи при цьому особливих переживань. Стандартне пояснення цьому, як-то: “перестало подобатись, не хочеться, не можу”, відбиває, як це не дивно для дорослих, реальну причину: губиться позитивне ставлення і, як наслідок, знижується самооцінка в цій області. При цьому через перевагу емоційної регуляції такі ситуації не впливають на загальне позитивне ставлення школяра до себе. Негативні оцінки навколишніх, власні невдачі сприймаються дітьми як ситуативні, тимчасові, а головне – не мають прямого відношення до їхніх здібностей і можливостей. Усе це необхідно враховувати при будь-якій роботі з дітьми даного віку.

Найбільш важливим є орієнтація дітей на вироблення об’єктивних критеріїв успішності і неуспішності, прагнення перевірити свої можливості і знаходити (за допомогою дорослих) шляхи подальшого їх розвитку і удосконалення.

Ще одним напрямком роботи під час адаптаційного періоду дітей є виявлення та обговорення індивідуальних особливостей школярів. Саме індивідуальні особливості дітей (підвищена повільність або імпульсивність, боязкість, надмірна чутливість до зауважень і т.п.), до яких пристосувався вчитель початкових класів, зненацька стають “каменем спотикання” у середній школі. Для вирішення цієї проблеми необхідна участь психолога при знайомстві вчителів середньої школи зі своїми майбутніми учнями. У практиці також добре зарекомендували себе педагогічні консиліуми по кожному п’ятому класу, що проходять наприкінці вересня – жовтня. Вони готуються психологом за участі працюючих у цьому класі вчителів і вчителя початкової школи.

Учні п’ятих класів особливо чутливі до того стилю керівництва з боку дорослого, коли він виявляє ініціативу, задає деякі рамки їхньої діяльності, але при цьому дозволяє учням самим приймати рішення, не встановлює покрокового контролю. Експерименти, проведені саме на 10-річних дітях, свідчать про більшу ефективність саме такого – “демократичного” – стилю керівництва порівняно з “ліберальним” (потуральним) і авторитарним.