30.11.2020 Насильство в сім'ї та життя дітей і під­літків

Насильство в сім'ї  та життя дітей і під­літків

 

 

Жук Лариса В’ячеславівна – практичний психолог

 

 Третина дітей в Україні щороку спостерігають акти насильства в сім"і. Діти, матері яких зазнали знущань, у шість разів частіше намагаються покінчити життя самогубством, 50% з них схильні до зловживань наркотиками та алкоголем. Двадцять відсотків студентів вищих навчальних закла­дів втягнуті у насильницькі стосунки, причому 66% розповіда­ють про це другові, 26% - батькам, 25% - нікому не розповіда­ють.

 

 Часто насильство виявляється як комбінація фізич­ної, сексуальної та/або емоційної образи. Щоб визначити ступінь насильницьких дій, досить з'ясу­вати такі випадки насильства:

 

Фізичне насильство: хтось дитину штовхає, завдає болю ляпасами, стусанами, ударами кулаків; жбурляє предмети, за­грожує зброєю або завдає ран; фізично перешкоджає при спро­бі вийти з дому; закриває ззовні дитину в помешканні; залишає одну в небезпечних місцях; відмовляється допомогти, коли ди­тина хвора; перешкоджає при спробі звернутися за медичною допомогою; не дає заснути вночі; відмовляється купувати про­дукти харчування та інші необхідні для дитини товари; псує її майно; ображає батьків, молодших братів та сестер; загрожує заподіяти шкоду родичам або друзям.

 

Сексуальне насильство: поводяться з дитиною як з сек­суальним об'єктом; змушують роздягатися проти її волі; зму­шують вступати в статевий акт проти волі дитини, ґвалтують її; здійснюють статевий акт з особливою жорстокістю; змушують вступати у статевий акт після побоїв; змушують дивитися і/або повторювати порнографічні дії. За статистикою, одна тре­тина підлітків зазнає насилля в інтимних стосунках.

 

Емоційна образа: постійно дитину принижують, кричать на неї та/або кривдять (наприклад, говорять, що вона занадто товста, худа, дурна і т.д.); ігнорують почуття дитини; висмію­ють її переконання; забороняють виходити на вулицю, гратися з однолітками; маніпулюють нею, використовуючи при цьому неправду й незгоду; кривдять її родичів і друзів або проганяють їх; критикують її, висміюють.

 

Економічне насилля: економічні утиски (не давати гро­шей, машину, кредитні картки для зняття грошей з рахунку же­ртви та витрата їх на себе; використання правової системи про­ти жертви).

 

 

 

Жорстоке поводження з дітьми в подальшому формує з них соціально-дезадаптованих людей, не здатних створювати повноцінну сім'ю, бути гарними батьками, а також є по­штовхом до відтворення жорстокості по відношенню до власних дітей.

 

Отже, дитина потребує соціально-правового захисту.

 

     Про соціальний захист дитини можна говорити у двох аспек­тах. У широкому розумінні соціальний захист передбачає гара­нтію основних прав, зафіксованих у Конвенції ООН про права дитини. У вузькому розумінні це означає створення умов для вільного розвитку духовних та фізичних сил дитини, пробу­дження її активності. Соціальна захищеність не має вікових рамок. Але чим менше дитина, тим більше вона потребує захисту!

 

Як же захистити дитину?

 

Що можна зробити, щоб запобігти жорстокому пово­дженню з дітьми та насильству в сім'ї? Хто повинен зупинити цикл знущань?

 

Це можуть і повинні зробити матір та батько! Якщо крив­дником є батько, то лише жінка може захистити своїх дітей і себе саму. Якщо кривдником є жінка, то батько може перервати насильницькі стосунки і захистити дітей.

 

 Щоб зупинити цикл насильства, потрібно:

 

1. Володіти інформацією щодо проблеми насильства в сім'ї.

 

2. Зрозуміти та усвідомити, який стиль стосунків існує у Вашій родині.

 

3.Якщо наявні насильницькі стосунки - спробувати розірвати коло/цикл насильства та захистити своїх дітей і себе.

 

Виховання в умовах насильства в сім'ї дає нові покоління діячів - викладачів, керівників, депутатів та праців­ників різних установ, - схильних до нього у різноманітних сфе­рах життя, навіть у світовому масштабі. Тому треба широко інформувати людей, на всіх рівнях суспільного життя, про су­часні погляди на проблему насильства, про документи ООН з цього приводу: «Про права людини», «Про права дитини», «Про ліквідацію всіх видів дискримінації проти жінок». Це до­зволить створити у суспільстві нетерпиме ставлення до насиль­ства, усвідомлення людиною своїх прав.

 

Найнебезпечніше те, що насильство дає дуже серйозні негативні соціальні наслідки. Воно породжує терор, безлад­дя; відчуття відсутності допомоги, невпевненості, безнадійнос­ті або безсилля; відчуття провини; відчуття придушення волі; примари; відсутність самоповаги; настирливі спогади; напади страхів, депресію; фобії, смуток; роздуми про самогубство; са­мозвинувачення; втрату довіри; сумніви щодо віри в щось; нар­котичну/алкогольну залежність; жагу помсти.

 

 Наслідки домашнього насильства для дітей:

 

Діти з сімей, у яких практикується насильство, відчува­ють постійний психологічний дискомфорт, для них це справж­ня трагедія. Існує ряд спільних ознак, що характеризують пережи­вання та поведінку більшості таких дітей. Страхи. Діти з сімей, де практикується насильство, пере­живають відчуття страху. Цей страх може проявлятися різним чином: від занурення в себе та пасивності до насильницької поведінки.

 

Зовнішні прояви поведінки. Мала дитина не може зна­ти, коли відбудеться наступний спалах насильства, де та наскі­льки сильним він буде. В результаті, вразливість та відсутність контролю над ситуацією призводять до проявів впертості у по­ведінці, відмови розмовляти та агресивних вчинків.

 

Нездатність виразити почуття вербальне. Спостеріга­ючи за практикою насильства в сім'ї, діти доходять висновку, що насильство - це спосіб, яким «дорослі» вирішують свої кон­флікти та наболілі проблеми. Оскільки ніхто не показав цим дітям, як слід говорити про їхні почуття/думки, вони часто не знають, що переживають або відчувають, і як можна виразити свої емоції та почуття у вербальній формі.

 

         Насильство над дітьми можна класифікувати також за такими ознаками:

 

-         у залежності від стратегії кривдника – явне та приховане (непряме);

 

-         за часом: те, що відбувається зараз, і те, що трапилося в минулому;

 

-         за тривалістю: одноразове або багаторазове, що триває роками;

 

-         за місцем та оточенням: вдома - з боку родичів; у школі – збоку педагогів або дітей; на вулиці – з боку дітей або незнайомих дорослих.

 

 Жорстоке поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не лише завдає непоправної шкоди їх фізичному здоров'ю, але й тягне за собою важкі психічні та соціальні наслідки. У більшості дітей - жертв насильства -з'являються серйозні відхилення в психічному,фізичному розвитку, в емоційній сфері.

 

ЯК ЗАПОБІГТИ ДИТЯЧИМ ПСИХОЛОГІЧНИМ ТРАВМАМ

 

Починаючи з першого моменту життя, дитина шукає любові і підтримки своїх батьків. Видатний психолог Еріх Фром виділив два напрямки впливу батьків на життя дитини: турбота про задоволення її фізичних потреб та ставлення до дитини, що визначає її любов до життя. Коли батьки добре ставляться до дитини, це допомагає їй зрозуміти, що життя пре­красне, що добре бути хлопчиком чи дівчинкою.

 

Виховання дітей потребує терпіння, самовіддачі та внутрішньої стабільності, стверджує спеціаліст з вивчення психічних травм дитини Тіна Грімберг. Крім того, дуже важли­во знати, які наслідки в душі дитини залишають наші вчинки, агресивна поведінка, необережні висловлювання. Коли розсер­джена, а інколи розлючена мати кричить своєму п'ятирічному синові: «Я вб'ю тебе!» або «Ти зробив погано, я не люблю те­бе», або «Я ніколи більше не дозволю тобі кататися на велоси­педі!», вона не усвідомлює, якими можуть бути наслідки її слів. Адже все це вона говорить людині в кілька разів меншій за зро­стом та вагою - дитині, що приймає слова цього велетня (а надто коли це батько) всерйоз, вірить йому, лякається, можли­во, на все життя.

 

Які ж види поведінки дорослих можуть спричинити психологічну травму дитини?

 

Перш за все, це відмова у визнанні, невіра в дитину, неприйняття її. Наприклад, у сім'ї до одного з дітей часто ста­вляться не так, як до його сестер та братів: «Ось Ігор у нас гар­ний хлопчик, а ти, незграбо, постійно потрапляєш у якісь при­годи...» А такою пригодою може бути всього-навсього розбита склянка або розлите молоко. А душа дитини в цей момент гли­боко травмується.

 

Приниження - постійне джерело психологічних травм. Як часто батьки опускають дитину з більш високого рівня самооцінки на більш низький простими словами: «дурень», «телепень», «бовдур»... Особистість знецінюється. Особливо небезпечно робити це в присутності сторонніх. У всіх випадках травмування такі слова -„ярлики" глибоко прони­кають у душу дитини. У неї з'являються оціночні судження: «Я погана», «Я нерозумна», «Нікому я не можу подобатися». Спо­чатку дитина думає так про себе зрідка, потім все частіше, по­тім це перетворюється у впевненість та стає нормою поведінки. Навколишні ж бачать нас в звичайній мірі так, як ми самі бачи­мо себе.

 

Емоційне ігнорування. Скільки батьків вва­жають, що суворе виховання підготує дитину до суворого жит­тя. І тому часто відмовляють дитині в співчутті та турботі, не обіймають її, не голублять, не цілують і не розмовляють з нею.

 

Нажаль, у нас ще існують такі психологічні моделі сто­сунків між людьми, за яких ми не кажемо дитині: «Яке щастя, що ти у мене є!», «Як я тебе люблю!», «Ти у мене найкращий».

 

 Що ж відбувається з дітьми, що страждають від пси­хологічних травм?

 

У таких дітей можуть з'явитися затримки в розвитку мо­торних та мовних умінь, розвитися апатія та байдужість. Як відмічає Тіна Грімберг, у травмованих психологічно малюків нерідко спостерігається порушення сну, а іноді може виникну­ти нудота та блювання. У них розвиваються так звані «дурні» звички - смоктання пальця, спроби кусатися, розкачування, розлади в їжі, істерія.

 

Серед різних видів психологічного травмування спеціалі­сти виділяють словесні образи по відношенню до дітей. Во­ни сприяють розвитку певного ставлення дитини до самої себе, агресивності, бажання заподіяти шкоду собі та іншим людям. Психологічно травмовані діти часто справляють враження злих, нещасних. Нерідко вони навіть відчувають потребу втек­ти куди-небудь.

 

На жаль, нерідко травмування дитини вдома супрово­джується її травмуванням у школі. Дитина готова бачити в учителеві замісника батьків, ставитись до нього з довірою. І коли вчитель поводить себе по відношенню до дитини негатив­но, по-насильницьки, то це ще більше поглиблює й без того глибокі сімейні травми. Психологічні травмування в школі мо­жуть відображатися у таких діях: словесні образи та принижен­ня; обзивання дитини; доведення дитини до сліз криком; поту­рання по відношенню до дітей, які знущаються над іншими; використання домашнього завдання як покарання тощо. Ми часто не замислюємося над тим, що відчуває дитина, коли пуб­лічно обговорюється або проявляється її неуспіх.

 

Виявляється, що дитина відчуває себе в безпеці, якщо вона знає про настрої матері та батька. А ми часто не звертаємо уваги на дитину і не вважаємо за потрібне розповідати їй про себе. Існує таке уявлення, що дитині не обов'язково знати про наші непри­ємності. А, виявляється, значно краще переживати прикро­щі разом, допомагаючи один одному. Це допомагає підтри­мувати партнерські стосунки у сім'ї, відвертаючи страхи у дитини.